Віталій Павлович Буйгашев — український живописець-монументаліст, автор фресок, мозаїк, гобеленів і живописних полотен, які прикрашають інтер’єри та екстер’єри споруд у різних куточках України та за її межами.
Народжений напередодні Другої світової війни (23 січня 1938 року) у місті Ворошиловград (нині — Луганськ), майбутній художник відчув весь драматизм епохи. У 1944 році під Одесою загинув батько, Буйгашев Павло Лаврентійович, цього ж року померла мати, Пастухова Олена Петрівна, і шестирічний хлопчик потрапив у Ворошиловградський дитячий будинок.
Після війни фахові комісії збирали обдарованих дітей-сиріт для подальшого навчання образотворчого мистецтва й музики. Мистецькі здібності першокласника Віталія Буйгашева були помічені — на чотири роки (1946-1950) він став вихованцем Київського дитячого будинку для талановитих дітей. Саме з тих далеких юнацьких часів Віталій захопився класичною музикою і завжди у майстерні художника звучали твори Баха, Вівальді, Моцарта, які надихали й додавали творчої наснаги в часи роздумів і творчих шукань. Майбутній художник регулярно відвідував заняття з рисунку в художній школі при Київському художньому інституті (нині — НАОМА).
Другий період в житті Віталія Буйгашева (1950-1958) — луганський — мало чим відрізнявся від життя багатьох представників повоєнного покоління: життя в дитячому будинку, навчання в ремісничому училищі на слюсаря. Проте робота на заводі не заважала юнаку ходити до художньої студії й вечірньої школи. Завдяки наполегливості й нестримному бажанню займатися мистецтвом Віталій Буйгашев у 1959 р. вступив до Луганського художнього училища і в тому ж році був призваний до лав Радянської армії. А вже у 1968 р. молодого художника було зараховано на живописний факультет Київського художнього інституту. Після другого курсу, коли розподіл по майстернях відбувався за результатами перегляду, студент Віталій Буйгашев став учнем видатної української мисткині — Тетяни Нилівни Яблонської.
Протягом навчання в інституті (1968-1974) художник знайшов важливу для митця підтримку: Вчителя — Тетяну Яблонську, образ мит ця-новатора, що надихав до творчості, — Анатоля Петрицького і Ангела-охоронця й Музу — дружину Аллу Буйгашеву. На захисті диплома Віталій Буйгашев демонстрував гобелен «Сталевари» (1974). Тетяна Яблонська передала своєму учню фундаментальне розуміння засад образотворчості: відчуття пластики, ритму, колориту. Твори Анатоля Петрицького зазвучали в унісон з філософськими роздумами молодого художника, з його пластичним мисленням монументаліста.
Після закінчення інституту, з 1974 року, Віталій Буйгашев працює на Київському комбінаті монументального мистецтва, бере участь у республіканських та всесоюзних виставках, у 1982 р. стає членом Спілки художників СРСР. І в житті художника з 1980-х років розпочинається київський період творчості.
Масштабність творів і різноманітність технік вражають: гобелен, енкаустика, мозаїка, гіпсовий рельєф, станковий живопис. Період 80-х років — своєрідне занурення в стихію культури українського народу і європейської класичної міфотворчості. Так з’являються гобелени «Весілля» (1980), «Зимове свято» (1981). Грецька античність захоплює Віталія Буйгашева образами ідеальних богів, мужніх героїв і вчених, відданих своїй справі. У 1986 р. з’являється композиція «Море» (енкаустика), де чоловік, жінка й дитина, як античні боги, наче пливуть у колисці європейської цивілізації. Герої будують корабель і сміливо рухаються на пошуки золотого руна («Аргонавти», гобелен, 1987). Могутність стихії втілилась у масштабному розписі «Нептун» (енкаустика, 1988). Легендарний музикант торкається струн, намагаючись утримати гармонію («Орфей», мозаїка на рельєфі, 1986). Композиція «Клятва Гіппократа» (гіпсовий рельєф, 1985) вибудовує пластично-стрункий світ античної гармонії.
У роботах 1980-х років прослідковуються характерні риси творчості Віталія Буйгашева: глибина творчої ідеї та високий художній рівень мистецьких творів. Живописна композиція «Хвиля» (полотно, олія, 1989) побудована так, наче потужна сила води намагається вирватися за межі полотна, рухаючись на глядача й руйнуючи все на своєму шляху. Незважаючи на світлий, по-античному біло-блакитний колорит, полотно вражає відчуттям катастрофи, що наближається. Знівечений корабель-примару хвиля виштовхнула на берег, а водна стихія на чолі з Нептуном у колісниці продовжує насуватися. Так художник відчував зміни в суспільстві кінця 80-х років, що руйнували старе життя й наближали до нового, яке ніхто не міг передбачити. Боротьба добра зі злом, сил розуму із спокусами людського життя втілилась у драматичну композицію «Грішний янгол» (полотно, олія, 1989).
1990-ті роки стали унікальним періодом у творчості Віталія Буйгашева, часом осмислення сенсу й цінності людського життя. Глибина філософських ідей втілювалась за допомогою доволі складної техніки — енкаустики, яка вимагала від художника зосередженості й певної спритності в нанесенні фарби на площину, віртуозного володіння мовою монументального мистецтва.
Роздуми про місце особистості в історії людства закарбувались у триптиху «Реквієм» (1995, енкаустика), де поступ людської маси «затуляє» монументальний портрет Вождя. Так само невпинно на глядача рухається на червоному коні «Вершник» (1996, енкаустика). Упізнаваний образ тотальної влади з’являється в портреті «Осліплений» (1997, енкаустика). Зображення чоловіка в треуголці одразу нагадує відомого французького тирана. Боротьба добра і зла, протистояння влади і народу — такі масштабні теми домінантою звучать у полотнах Віталія Буйгашева 90-х років. Композиція «Підсумок» (1998, енкаустика) дійсно стала певною межею між XX і XXI століттями. Боротьба продовжується, але сили добра повинні перемогти, і Віталій Буйгашев створює композицію «Пришестя» 1998 енкаустика) з біло-блакитними ангелами, що несуть звістку про спасіння.
Намагання в котрий раз набути сил і піднятися над сумнівами и непевністю втілилися у найдраматичніших творах митця початку XXI століття – «Сізіфова праця» (2000, енкаустика) і «Отче, візьми мою душу» (2000, енкаустика). Образ світлоносного розп’ятого Христа, побудований на контрасті з нічною темрявою, став ключовим не тільки у творчому доробку Віталія Буйгашева, а й у монументальному мистецтві України загалом, оскільки увібрав усі хвилювання й передчуття народу незалежної держави на початку XXI століття.
Монументальний живопис 90-х років у наступному десятилітті поступово набуває камерних рис; Віталій Буйгашев повертається до техніки гобелену й олійного живопису, до академічних традицій національної школи. Поряд із символічним осмисленням образу стихій («Вогонь та вода», 2008) та алегоріями («Музика, 2007) з’являються образи-пейзажі православних святинь (серія «Святі міста», 2003). Віталій Буйгашев прискіпливо вдивлявся у світ, що поряд. Митець пропонував глядачу побачити красу в запашних квітах («Бузок», 2011), у пластиці й звабливості жіночого тіла («Біля моря», 2009), у мерехтливих крилах неспокійних пташок («Снігурі», 2007).
Звичайно, драматичні події останніх років, що розривають Україну, змусили художника висловити свою громадянську, патріотичну позицію. Полотно «Хижак» (2017) — рука агресора, що виявила свою загарбницьку сутність, — як погляд у майбутнє, у трагічний 2022 рік. Композиція «Воля або смерть» (2020) — легендарне гасло Спартака і наших воїнів, що захищають незалежність України сьогодні. Віталій Буйгашев — митець і філософ — завжди сподівався на перемогу добра. Тому на полотні «Гравці» (2020) Ангел Світла перемагає темну силу.
Крізь усі історичні катаклізми й життєві негаразди — від Другої світової війни часів дитинства до російсько-української війни останніх років життя — художник проніс віру в людину, любов до мистецтва й сподівання на світле майбутнє України.
Ольга КОНОВАЛОВА, доцент кафедри образотворчого мистецтва
Факультету образотворчого мистецтва і дизайну Київського столичного університету імені Бориса Грінченка,
кандидат мистецтвознавства
Дізнайтесь більше про творчий шлях Віталія Буйгашева
Пропонуємо вам переглянути відеоогляд виставок, де представлені його найяскравіші роботи у техніках олія та енкаустика.